Я шахтарочка сама,
Звуть мене Маруся.
В мене чорних брів нема,
Та я не журюся.

Не вродлива я – дарма,
Та до праці звична.
І дружу я з усіма,
Бо я симпатична.

Машиністом я роблю 
На електровозі
І лінивих не люблю
В себе на дорозі.

Хтось мене бува лайне,
Скаже: "Ти сварлива".
Але люблять всі мене,
Бо я справедлива.

Вдача вже така моя:
Друзям, мамі, татку
І начальству в вічі я
Ріжу правду-матку.

Критикуй мене й саму,
Критика – не сварка.
Я свою вину прийму.
Адже я – шахтарка!

А коли вини нема,
То скажу: - Доволі,
Бачу правду я сама,
Бо я – в комсомолі!

Не вродлива я – дарма,
Але симпатична.
Знаю добре це сама, 
Бо самокритична!